Сьогодні День Українського Прапора , завтра День Незалежності. Двадцять третій День Незалежності.
Я пам'ятаю всі ці двадцять три роки. З якими почуттями ми святкували в ці роки ?
В перші роки була радість від того, що ми змогли відділитися від Радянського Союзу , але це була якась ритуальна радість - ну є у нас незалежність і дуже добре. Ні хто на цю нашу незалежність не зазіхав. Ми були миролюбні , пацифічні і відкиті до всіх. Всіх любили , в гості приймали , ні зким воювати не збирались. Ми були настільки розслаблені і навіть недбалі , що незгледілись як за спиною виріс лютий ворог.
А сьогодні такий вир почуттів переповнює мене , що дуже важко дати їм лад.
По-перше це невимовний біль і сум за тими молодими і не дуже молодими чоловіками , що гинуть зараз на фронті. Я ніколи не була сентиментальною і дуже рідко дозволяла собі плакати в навіть найтяжчі дні мого осбистого життя. А зараз я не можу стримати сліз від нескінченної череди трун накритих державними прапорами. Ми вже маємо не тільки Небесну Сотню, але й напевно Небесний полк. Колись ми згадаємо всі їхні імена. На їх честь будуть називати шклои та вуліці. Але зараз , дивлячісь на невтішні сльози матерів та дружин , на сиріт війни , кількість яких зростає невпинно , в мене постає тільки одне питання " За що?!!"
А коли починаєшь собі відповідати на це питання з'являється інше не менш сильне відчуття - це лють , навіть не так , а от так ЛЮТЬ. Злість і лють за те , що країна , якій ми довіряли і вважали дружньою так підступно і підло нас зрадила. В житті пробачити можна все - дурість, жадібність, недолугість , але ЗРАДУ пробачити неможливо. Своєю віроломною зрадою Россія зробила нас ворогами на довгі роки.
Зараз вже кожній здравомислячій людині зрозуміло , що Россія - це країна брехні , агрессії і шовінізма, що ця країна ненавидить всіх хто живе поряд, це країна , яка намагається в двадцять першому сторіччі навязати світу правила середньовіччя, це країна яка не визнає ні яких законів і правил , крім придуманих ними. Я не знаю як ми далі будем поряд з ними жити.
Можливо я дуже "кровожерлива" ,але мені дуже хочеться , як казав герой Леоніда Бикова у фільмі "В бій ідуть одні старики.." , сказати -"руїнами Россії задоволена". Я маю наувазі не фізичні руїни , а державні руїни. За ту кількість зла , що заподіяла Россія тільки за останні 20 років її необхідно зруйнувати, як країну , заборонити мати армію, і поставити під контроль світової спільноти , як зробили з Германією і Японією після другої світової.
Але найбільше почуття , яке мене переповнює сьогодні - це ГОРДІСТЬ за наш народ , який зміг сплотитись настільки ,що ступінь самоорганізації доходить до рівня мурашника або вулика, який захищає свою НЕЗАЛЕЖНІСТЬ і ні кому вже і ніколи ,я в цьому впевнена, не дозволить плюндрувати свою ВОЛЮ і ЗЕМЛЮ.
Зі святом всіх Вас , мої любі! СЛАВА УКРАЇНІ!
